Фундаментальні передумови економічного прориву.

 

Безсистемні реформи попереднього періоду сформували в Україні агресивну олігархічну та компрадорську систему економічних та суспільно-політичних відносин, яка завдає величезної шкоди подальшому розвитку, добробуту та здоров’ю населення, самій незалежності України.

Олігархічний капітал концентрується переважно у видобувних галузях економіки з невисокою доданою вартістю. Прибутковість цих виробництв залежить від кон'юнктури світових сировинних ринків. Але оскільки світові ціни на сировину піддаються серйозним коливанням, то олігархічний капітал шукає додаткові інструменти збільшення прибутку за рахунок національної економіки.

 

Дістаючи додатковий прибуток, представники олігархічного капіталу реінвестують його в ті ж виробництва з невисокою доданою вартістю, розширюючи їх і втягуючи в них додаткові ресурси економіки. Цим вони не дають можливості конкурувати за ресурси малому й середньому бізнесу, що потенційно може створювати більш наукомістку продукцію.

 

Олігархічний бізнес підвищує свої фінансові й лобістські можливості в національній економіці, а остання замикається на невеликому переліку видобувних галузей і знижує свою конкурентоспроможність. Це призводить до того, що функціонування української економіки визначається станом цього сектору (переважно видобувні галузі), а в більшості інших галузей функціонує велика кількість збиткових підприємств.

 

В українській економіці протягом останнього десятиліття фактично відбувається перерозподіл національного багатства на користь олігархів. За цей період країна пережила найдовший в історії економічний спад. Її населення скоротилося на 5 мільйонів.

 

Ситуація в країні вимагає рішучих дій у наведенні ладу, створенні умов розвитку, побудови захищеного майбутнього для кожного громадянина України.

 

Довгострокові цілі макроекономічної політики й структурних реформ:

 

• Постійне підвищення добробуту населення;

• Підтримка повної зайнятості в економіці в умовах цінової стабільності;

• Створення умов для всебічного та гармонійного розвитку людини;

• Перетворення України на потужну і впливову світову державу.

 

Середньострокові цілі макроекономічної політики:

 

• Забезпечення якісної освіти, охорони здоров'я й високого рівня соціальної захищеності.

• Розвиток фінансових інструментів, що забезпечують доступність житла.

• Підвищення конкурентоспроможності економіки України на основі інноваційних факторів.

• Технологічний прорив і високий рівень енергоефективності в українській економіці.

• Справедливість у розподілі багатства й прибутків у суспільстві.

• Створення конкурентного середовища в національній економіці.

 

Короткострокові цілі макроекономічної політики:

 

• Цінова стабільність і підтримка рівня інфляції, що не перевищує 5% г/г.

• Зростання прибутків населення й справедливість у розподілі національного прибутку.

• Зниження безробіття й підвищення рівня зайнятості;

• Подолання бідності в Україні;

• Зниження рівня реальних відсоткових ставок в економіці.

 

Загалом міри економічної політики, як при здійсненні комплексу структурних реформ, так і при здійсненні оперативного керівництва на макроекономічному рівні, базуються на непорушних принципах і передумовах економічної політики: справедливість, забезпечення добробуту громадян, ефективність влади. Вони несуть у собі такий зміст:

 

1. Справедливість – це:

2. справедливий розподіл національного прибутку й багатства;

3. створення рівних прав та можливостей для кожного громадянина в економічній галузі;

4. гарантований гідний рівень соціального забезпечення та захисту.

5. Забезпечення добробуту громадян – це:

   • зростання прибутків і купівельної спроможності населення, у тому числі щодо інших країн (у міжнародному масштабі);

   • доступність отримання якісної освіти;

   • доступність отримання належного медичного забезпечення;

   • доступність житла;

   • забезпечення права на працю (забезпечення зайнятості);

   • вирішення проблеми бідності в Україні;

   • захист прав власності громадян;

   • забезпечення цінової стабільності;

   • стабільність економічного та соціального розвитку;

   • справедливі та економічно обґрунтовані податки.

6. Ефективна влада – це:

   • робота за принципом „Влада служить народу, а не народ владі”;

   • радикальна боротьба з корупцією;

   • високий освітній, інтелектуальний і моральний рівень державних чиновників, які володіють новітніми методами державного управління;

   • відповідальна політика кадрових призначень та система підготовки кадрів для державного управління;

   • впровадження механізмів підзвітності влади суспільству, громадам та громадським організаціям.

 

Додатковими передумовами забезпечення економічного прориву є:

 

• скасування кланово-олігархічної структури української економіки;

• розширення внутрішнього попиту, насамперед, використання домашніх господарств та інвестицій в основний капітал, як головної складової росту ВВП;

• забезпечення цінової стабільності;

• наукове обґрунтування проведених заходів економічної політики шляхом запровадження багатофакторних економетричних та індикаторних моделей для аналізу й прогнозування тенденцій і формування макроекономічної політики;

• використання закордонного досвіду макроеномічного менеджменту через запровадження структурних реформ, які випробувані у 30 країнах Організації Економічного Співробітництва та Розвитку протягом останніх 25 років.

 

Структурні реформи.

 

Важливими напрямками структурних реформ є забезпечення ефективної бюджетної політики, конкурентного середовища в українській економіці, зростання експорту й інвестицій в економіці за рахунок інституціональних факторів. Ці напрямки структурних реформ і методи їхньої реалізації розглядаються окремо в докладнішому вигляді.

 

Іншими заходами структурних реформ є:

 

• Введення податкових та інших заходів стимулювання для підприємств, що фінансують НДДКР. Виділення на конкурсній основі засобів державного бюджету для науково-дослідних проектів прикладного й фундаментального характеру, що спрямовані на підвищення наукомісткості продукції, яка вироблена національною економікою, у тому числі й для експорту.

• Збільшення частки витрат на освіту, охорону здоров'я, соціальний захист і соціальне забезпечення й розгляд їх як пріоритет у щорічному формуванні державного бюджету, як фактору сприятливого росту й нагромадження людського капіталу України.

• Усунення з українського законодавства проблем, протиріч та "білих плям", які стримують інвестиції як українських, так й іноземних інвесторів.

• Прийняття нової програми прозорої й відкритої приватизації, що передбачає формування однакових умов господарювання для національних та іноземних інвесторів. Використання відкритих аукціонів й/або продажу пакету акцій приватизованих підприємств на біржі.

• Використання механізму передачі державних підприємств на основі правовідносин концесії, з можливістю наступної приватизації такого підприємства, у випадку успішного керівництва ним.

• Скасування мит і використання обмеженого переліку податкових пільг для товарів інвестиційного імпорту, що мусить сприяти прориву у сфері технологічного відновлення української економіки. Поряд із цим, установлення додаткових бар'єрів для товарів розкоші групи споживацького імпорту.

• Створення комплексної системи підтримки малого й середнього бізнесу й конкурентного середовища, що припускає усунення бар'єрів на шляху створення нових підприємницьких структур, тобто фактичне використання заявкового принципу реєстрації та спрощеної схеми оподатковування малого бізнесу.

• Зміна законодавства у сфері ринку цінних паперів. Стимулювання розвитку корпоративної культури й стандартів найкращого корпоративного керування в українських акціонерних товариствах. Стимулювання трансформації українського фондового ринку в напрямку європейської моделі (єдина біржа, централізована депозитарна система, єдиний орган нагляду за фондовим ринком поряд із саморегульованими організаціями).

• Стимулювання росту переважно прямих і портфельних інвестицій (а не боргових фінансових інструментів, що приводять до росту сукупного зовнішнього боргу України) як основних джерел технологічного відновлення основних фондів в українській економіці.

• Створення сприятливих умов для залучення іноземного капіталу (переважно із країн Європейського Союзу, як фактична реалізація одного з аспектів євроінтеграції України) у банківську систему країни шляхом створення нових спільних та іноземних банків. Це буде додатково стимулювати розвиток банківських технологій і менеджменту, конкуренцію у банківському секторі, а також прискорить повноцінну інтеграцію українських банків у міжнародну банківську систему. Водночас ці заходи забезпечать довгострокову тенденцію зниження реального відсоткового спреду у відсоткових ставках в українській економіці.

• Розвиток іпотечного кредитування за допомогою системи іпотечних облігацій, що в умовах розширення капіталізації банківської системи забезпечить доступність і зниження ставок за іпотечними кредитами.

• Розвиток системи будівельних заощаджень, як додаткового інструмента підвищення забезпеченості населення житлом в Україні.

• Скорочення енергетичної залежності; розвиток власних природних ресурсів, у тому числі енергетичних.

 

Концепція проведення економічної політики в короткостроковому періоді.

 

Для досягнення поставлених довгострокових цілей влада повинна у короткий термін забезпечувати зовнішню рівновагу, що припускає збалансованість платіжного балансу, й внутрішню рівновагу, що передбачає ріст сукупного попиту в умовах цінової стабільності й збалансованості державного бюджету. Макроекономічна стабільність (сукупність внутрішньої й зовнішньої рівноваги) є основною передумовою для росту людського, соціального й фізичного капіталу, а також загальної ефективності національної економіки, які забезпечать економічний прорив і довгостроковий економічний розвиток України.

 

Зовнішня рівновага визначається ступенем сприятливості для України кон'юнктури в зовнішньоторговельній сфері й оцінкою привабливості України іноземними інвесторами. Сьогодні Україна є відкритою економікою (сукупний обсяг зовнішнього товарообігу становить більше 100% від ВВП), при цьому інвестиційний і наукомісткий експорт становить незначну частку в структурі сукупного експорту, а в структурі імпорту істотну частку займають енергетичні товари.

 

У такій ситуації Україна може зіштовхуватися із викликами з боку експорту, викликаними нестабільною кон'юнктурою світових сировинних ринків металів й інших видів сировини. Також вона може зіштовхуватися з негативними ціновими викликами імпорту, викликаними збільшенням цін на енергоносії.

 

Водночас не представляється можливим відмовитися від виробництв, що вимагають значного імпорту енергоресурсів (у цій сфері можливо лише проведення політики енергозбереження), оскільки ці підприємства, принаймні, є одними з головних структурних складових національної економіки, забезпечуючи зайнятість.

 

Довгостроковим рішенням проблеми потенційного зовнішнього дефіциту є зміна структури експорту на користь інвестиційної групи, тобто наукомістких товарів з високою доданою вартістю. Однак у короткостроковому періоді корінне структурне відновлення експортної продукції неможливо, і, при цьому, необхідно забезпечити стабільність експортного виторгу. Таким чином, з погляду торговельного балансу, завданням є пошук інструменту економічної політики, що задовольняв би одночасно дві умови: створення стимулів для прориву в області структурного відновлення експорту й збереження валютних надходжень у поточний період часу.

 

Другим фактором, що визначає збалансованість зовнішніх розрахунків країни є її інвестиційна привабливість і доступність для неї іноземних запозичень. Тому з погляду такого критерію інструменти економічної політики, що використовуються, повинні сприяти поліпшенню її інвестиційного клімату й росту репутації українських резидентів як надійних позичальників.

 

Відповідно до поставлених цілей, досягнення внутрішньої рівноваги передбачає ріст споживання населення й інвестицій при підтримці низьких темпів інфляції.

 

Споживання населення, перш за все, залежить від динаміки прибутків. Одним з інструментів безпосереднього впливу на динаміку прибутків населення є збільшення заробітної плати працівників бюджетного сектору й соціальних виплат. При використанні цього інструменту домінуючим є принцип соціальної справедливості.

 

Іншим принципом його використання є ефективність, тобто прагнення до збалансованості державного бюджету, що є важливою складовою макроекономічної стабільності. Сполучення принципів справедливості й ефективності у цьому випадку визначає межі використання такого інструменту можливостями державного бюджету. Крім цього, уряд може прямим і непрямим чином впливати на динаміку основних складових прибутків населення – динаміку заробітної плати.

 

У цьому випадку найефективнішими є заходи, спрямовані на стимулювання росту продуктивності праці, що визначає динаміку заробітної плати. Поряд з концептуальними заходами щодо нарощення людського капіталу в українській економіці (підвищення якості й доступності освіти, охорони здоров'я й ін.) можуть також використовуватися непрямі заходи, що створюють передумови для росту продуктивності праці на мікрорівні. Таким чином, комплекс інструментів економічної політики, що використовуються, повинен сприяти підвищенню продуктивності праці в українській економіці й зростанню прибутків населення.

 

Другим важливим фактором росту ВВП є інвестиції в основні фонди. Крім валового обсягу інвестиційного попиту важливе значення у цьому випадку потрібно надавати якості та галузевій структурі цих інвестицій. Тобто поряд з обсягом інвестицій оцінювати також наскільки якість фізичного капіталу, що здобувається, відповідає рівню світових технологій.

 

Необхідно відзначити важливість для довгострокового розвитку України інвестиційного імпорту, що може забезпечити технологічний прорив. Таким чином, критерій якості інвестицій і технологічного відновлення свідчить про те, що інструменти економічної активності, які використовуються, повинні стимулювати відповідний інвестиційний попит.

 

Найважливішою умовою макроекономічної стабільності є підтримка цінової стабільності, тобто низького рівня інфляції. Можливість досягнення такого завдання визначається узгодженістю дій Національного банку України й уряду.

 

Також слід зазначити відносно високий ступінь доларизації української економіки (близько 25% грошової маси доводиться на валютну складову). Доларизація й відносно низька довіра до гривні знижують потенційний попит на національну валюту, і, разом з тим, знижують можливості Національного банку з передачі бажаних імпульсів (цінової стабільності) в українську економіку. Тому при виборі інструментів політики повинні враховуватися – висока залежність української економіки від зовнішніх факторів та необхідність підвищення довіри до національної валюти.

 

Таким чином, проведена політика повинна одночасно забезпечити: зовнішню збалансованість (сальдо поточних і капітальних потоків); зростання прибутків населення й, зокрема, заробітної плати; ріст споживання населення; кількісний й якісний ріст інвестицій в основний капітал, цінову стабільність (відповідно до міжнародних норм - це інфляція на рівні, не перевищуючому 5% в рік).

 

Цінова дисципліна й досить міцна монетарна політика Національного банку в таких умовах автоматично попередять можливості екстенсивного зростання виробництва за рахунок збільшення проміжного, у тому числі й енергетичного імпорту. Безпосередньо макроекономічне середовище у цьому випадку формують стимули для інтенсивного розвитку.

 

Реальною загрозою для торговельного балансу країни є потенційне надходження споживчого імпорту, внаслідок росту реальної купівельної спроможності населення. Однак варто відзначити, що в довгостроковому періоді така тенденція може розглядатися скоріше як позитивне, сприятливе формування конкурентного середовища й підвищення конкурентоспроможності національних виробників, що компенсує зростання споживчого імпорту.

 

У короткостроковому ж періоді протистояти цій тенденції можливо за рахунок надходження капіталу за фінансовим рахунком. Крім того, виходячи з тези соціальної справедливості, передбаченим заходом політики в цьому питанні є введення підвищеного мита для товарів розкоші групи споживацького імпорту.

 

Крім основних макроекономічних інструментів, підтримка макроекономічної стабільності залучить і низку додаткових заходів у конкретних галузях і сферах економіки. Такими заходами стануть:

 

• вжиття заходів щодо посилення державного та громадського контролю над якістю послуг житлово-комунального господарства, розробка порядку диверсифікації надавачів таких послуг та впровадження конкуренції у цій сфері;

• здійснення моніторингу формування сировинних та продуктових балансів на окремих ринках і формування державних товарних резервів для інтервенцій на проблемних ринках соціально важливих товарів: м’яса, цукру, зерна, нафтопродуктів;

• розвиток інструментів страхування валютних ризиків та валютного контролю з метою попередження спекулятивних валютних атак в умовах посилення ринкових засад процесу курсоутворення;

• створення інформаційної бази для моніторингу та звітування суб’єктів валютно-фінансових відносин, передусім, фінансових посередників, щодо обсягу, терміну та напряму їх валютних операцій;

• запровадження механізмів, спрямованих на здешевлення кредитних ресурсів до європейського рівня;

• приведення законодавства щодо функціонування фондового ринку у відповідність до міжнародних стандартів.

 

Основними суб’єктами бюджетного планування, законодавчої діяльності та виконавцями даної сфери є:

 

• Міністерство економіки України;

• Міністерство фінансів України;

• Міністерство праці та соціальної політики України;

• Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку;

• Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва;

• Державний комітет фінансового моніторингу України;

• Державне агентство України з інвестицій та інновацій;

• Національний банк України.

 

Приблизний склад початкових цільових показників, що віддзеркалюють рівень досягнення зазначених цілей у макроекономічній політиці:

 

• реальна заробітна плата;

• продуктивність праці;

• структура витрат в економіці;

• використання домашніх господарств;

• реальний обмінний курс гривні;

• приватні та державні капіталовкладення;

• частка інвестиційного імпорту в сукупному імпорті;

• інфляція;

• безробіття;

• рівень заощаджень населення;

• валютна структура депозитів у банківській системі;

• сальдо торгівельний баланс;

• сальдо платіжний баланс;

• товарна структура експорту;

• структура інвестиційних потоків;

• обсяг іпотечного кредитування;

• реальний відсотковий спред;

• реальні відсоткові ставки;

• послідовність державної стратегії та політики;

• ефективність виконання урядових рішень;

• ступінь політичної нестабільності;

• ступінь відбиття політичними партіями інтересів суспільства й розуміння ними викликів сучасності;

• ступінь впливу корупції і бюрократії на бізнес;

• рівень захисту особистих свобод і приватної власності громадян;

• ступінь протекціонізму в економіці;

• свобода міжнародних транзакцій;

• інвестиційний ризик країни;

• кредитний рейтинг країни;

• привабливість інвестиційних стимулів;

• створення позитивного іміджу країни за кордоном;

• простота ведення бізнесу;

• параметри "тіньової економіки";

• ступінь сприятливого впливу політики центрального банку на економічний ріст;

• ступінь прозорості фінансових інститутів;

• ступінь активності регулятора в підвищенні прозорості банків і підвищення якості управління.

 

Роль і цілі політики стимулювання експорту й інвестицій.

 

Стимулювання експорту та інвестицій є одним із пріоритетних завдань для досягнення поставлених цілей макроекономічної політики. При цьому, у короткостроковому періоді ріст експорту й інвестицій можна стимулювати переважно за рахунок цінових факторів й інструментів економічної політики. У середньо- і довгостроковому періоді заходи інституціонального характеру стають основними факторами успішної динаміки експорту й інвестицій. Тому торгівельна й інвестиційна політика повинні базуватися на методах, що забезпечують довгострокові механізми досягнення мети – збільшення відповідно експорту та інвестиційної активності.

 

Загально визнано, що відкритість країн для міжнародної торгівлі та інвестицій сприяє підвищенню темпів економічного зростання та стандартів життя населення. Водночас негативне сальдо зовнішньої торгівлі в останні роки, структура українського експорту, в якій мала частка товарів з високою доданою вартістю, свідчать про невикористовування Україною свого експортного потенціалу.

 

Це відбувається внаслідок концентрації ресурсів (матеріальних, фінансових, трудових) у рамках низки фінансово-промислових груп, що не дає можливості для розвитку експортного потенціалу. Така ситуація також знижує стимули й можливості для інвестування усередині економіки.

 

Існують недоліки джерел фінансування економіки. Ця проблема збільшується також тим, що Україна не використовує потенціал залучення іноземного капіталу, що може бути основним джерелом фінансування інвестицій. Таким чином, наявна стратегічна помилка у цій сфері – відсутність інституціональної інфраструктури розвитку експорту й інвестицій. Крім того, в Україні створено серйозні перешкоди для торгівлі й інвестицій.

 

Сьогодні потенційні стратегічні інвестори не можуть будувати нові фабрики і підприємства в Україні, оскільки не в змозі отримати без хабарів та бюрократичних затримок землю у користування для своїх інвестиційних проектів, дозволи на будівництво тощо. Мажоритарні акціонери можуть використовувати систему недосконалого законодавства та корумпованого судочинства задля випуску додаткових емісій та крадіжки активів.

 

Так само міноритарні акціонери (рейдери) використовують це з метою дискримінації прав мажоритарних акціонерів на захоплення компаній. Деякі українські бізнесмени використовують протиріччя та обирають такі закони, які їм вигідні для відповідних операцій. Якщо виникають суперечки, вони обирають ті суди, що віддають перевагу цим законам, або суддів, яких можна корумпувати.

 

Тому поряд з необхідними для вирішення зазначених проблем інституціональними заходами у сфері розвитку відповідно експорту та інвестицій можна також виділити перелік можливих заходів антикорупційної спрямованості, які специфічні саме в рамках даної сфери. Таким чином, пріоритетні заходи економічної політики у цій сфері розділяються на три групи.

 

У сфері стимулювання експорту й розвитку зовнішньої торгівлі такими заходами є:

 

• Розробка експортної стратегії України з чіткими стратегічними пріоритетами українського експорту на географічних і товарних ринках.

• Створення організаційних механізмів надання прозорої загальнодоступної державної інформаційно-правової підтримки діяльності експортерів.

• Прийняття законодавства, що відповідає практиці СОТ, яка чітко визначає випадки, коли можуть бути введені експортні квоти на продукцію і правила їх розподілу.

• Стимулювання розвитку високотехнологічних та середньовисокотехнологічних експортних виробництв шляхом надання податкових кредитів, бюджетного відшкодування відсотків за кредитами, участі держави у фінансуванні науково-дослідних (проектно-конструкторських) робіт, загальної інформаційної підтримки, фахового кадрового забезпечення.

• Здійснення комплексу заходів, спрямованих на зміцнення позицій національних експортерів на зовнішніх товарних ринках, у т.ч. заходами економічної дипломатії, надання підтримки реалізації стратегічно важливих експортних контрактів на вищому політичному рівні, оперативне реагування на торговельні конфлікти з метою їх якнайшвидшого врегулювання.

• Проведення переговорного процесу та укладення двосторонніх міждержавних угод щодо спрощення митних процедур у відносинах із країнами – основними торговельними партнерами України.

• Вдосконалення нормативно-методичного забезпечення з метою впровадження механізмів експортного кредитування та експортного страхування.

 

У рамках торговельної політики можливо також використання низки заходів зі сфери політики імпорту, які також посприяли б зростанню економічної ефективності й справедливості:

 

• спрощення системи сертифікації імпорту шляхом затвердження таких процедур, які передбачають без додаткових внутрішніх процедур доступ до українського ринку усіх товарів, які відповідають стандартам ЄС.

• застосування комплексу інструментів захисту внутрішнього ринку, які відповідають нормам СОТ, насамперед – у сфері протидії демпінгу;

• застосування засобів нетарифного регулювання, які не суперечать нормам СОТ, у тому числі – щодо контролю за якістю, безпекою, відповідністю імпортованих товарів фітосанітарним та ветеринарним нормам тощо;

• налагодження партнерства між урядом та бізнесом щодо реалізації спільних проектів, впровадження яких забезпечить імпортозаміщення;

• впровадження програми PEACH щодо реєстрації, оцінки та дозволу на використання хімічних речовин;

• зміцнення засобів митного контролю з метою запобігання явній та прихованій контрабанді та ввезенню товарів, небезпечних для здоров’я людей та довкілля, в тому числі у частині адекватного встановлення митної вартості товарів, а також удосконалення та реалізація програми «Контрабанда – стоп»;

• внесення змін до митного законодавства України з метою впровадження адекватних механізмів визначення митної вартості імпортованих та експортованих товарів.

 

У сфері інвестиційної політики пріоритетними інституціональними заходами є:

 

• Спрощення процедур виділення землі у довгострокове користування для інвесторів, що мають намір будувати в Україні нові сучасні та високотехнологічні підприємства.

• Встановлення прозорих процедур щодо тендерів, допуску до них усіх зацікавлених сторін, публікації тендерних пропозицій, включно із тією, що перемогла.

• Покращення умов інвестування в енергетичний сектор, у тому числі продовження терміну дії угод про розподіл продукції з 5 до 10-20 років, залучення іноземних інвесторів до участі в будівництві нових газотранспортних та транзитних потужностей.

• Усунення з українського законодавства проблем, протиріч та «білих плям», які стримують інвестиції як українських, так і іноземних інвесторів.

• Прийняття нової програми прозорої і відкритої приватизації державних підприємств з умовами однаковими як для українських, так і іноземних інвесторів.

• Вирішення питання виділення землі для будівництва сучасних транспортних коридорів автомобільного та швидкісного залізничного транспорту з подальшою передачею в концесію на 49 років для залучення інвестицій транснаціональних корпорацій;

• Фіскальне стимулювання політики реінвестування доходів;

• Зниження бар’єрів входження на ринок, забезпечення вільного руху капіталів і прибутків.

• Створення нормативної бази для заохочення вкладення довгострокових фінансових інвестицій.

• Спрощення режиму реєстрації іноземних та українських інвестицій.

• Залучення коштів МБРР, ЄБРР та інших міжнародних фінансових організацій для фінансування пріоритетних інвестиційних проектів в Україні та започаткування співробітництва з Європейським інвестиційним банком.

• Запровадження прозорих схем концесійної діяльності. Підвищення ефективності інвестицій в інфраструктуру шляхом концесій та державно-приватних партнерств.

• Розробка нормативного забезпечення спільного (консорціумного) кредитування великих інвестиційних проектів декількома комерційними банками.

• Розбудова національної депозитарної системи, запровадження міжнародних стандартів обліку прав власності на цінні папери та розвиток системи обігу цінних паперів та деривативів.

• Розробка та впровадження нормативно-методичного інструментарію емісії приватних інвестиційних цінних паперів для роздрібного продажу індивідуальним інвесторам.

• Забезпечення законодавчого врегулювання емісії боргових цінних паперів на муніципальному рівні з цільовим спрямуванням коштів на реалізацію цілей розвитку.

• Розширення систем обов’язкового страхування з визначенням чітких гарантій відповідальності страхових компаній та механізмів спрямування їхніх коштів на інвестиційні цілі.

• Розвиток програм довгострокового кредитування індивідуальних інвестицій, в тому числі у підвищення енергетичної економічності житла, в освіту, житлове будівництво тощо.

• Створення інститутів трансферу технологій з науково-технічного сектору в промисловість, формування інфраструктури інноваційної взаємодії для розвитку кооперативних відносин між бізнесом (виробництвом) та державним науково-технічним сектором.

• Ухвалення спільного нормативно-правового акту щодо спрощеного порядку здійснення валютних операцій з інвестиціями, які спрямовуються у цінні папери українських елементів та перебувають в обігу на фондових біржах в Україні.

• Використання переваг підготовки України до чемпіонату Європи з футболу 2012 року для модернізації інфраструктури, покращення міжнародного іміджу України та залучення інвестицій.

 

У сфері антикорупційних заходів, що безпосередньо впливають на розвиток експорту й інвестицій, ми виділяємо такі:

 

• Створення мережі регіональних омбудсменів, до яких зможуть апелювати бізнес і громадяни стосовно неправомірних рішень адміністративних та державних органів. Омбудсмени матимуть змогу «заморозити» сумнівні рішення чиновників нижніх рангів до їх розгляду відповідними судами або чиновниками вищого рангу;

• Сприяння якомога швидшому та справедливому розгляду у судах справ стосовно тих державних чиновників, які підозрюються та звинувачуються у корупції;

• Звільнятимемо або суворо каратимемо тих високопосадовців, чиї підлеглі були засуджені за корупцію.

 

Основними суб’єктами бюджетного планування, законодавчої діяльності та виконавцями даної сфери є:

 

• Міністерство економіки України;

• Міністерство закордонних справ України;

• Міністерство промислової політики України;

• Міністерство фінансів України;

• Державна служба експортного контролю України;

• Державне агентство України з інвестицій та інновацій.

 

Приблизний склад початкових цільових показників, що відображують рівень досягнення названих цілей міністерств і відомств:

 

• обсяги експорту та імпорту;

• темпи зростання експорту та імпорту;

• товарна та географічна структура зовнішньої торгівлі;

• умови торгівлі;

• торгівельний баланс;

• платіжний баланс;

• приватні та державні капіталовкладення;

• прямі іноземні інвестиції;

• послідовність державної стратегії і політики;

• доступність державних контрактів для закордонних компаній;

• доступ іноземних інвесторів до контрольних прав власності;

• ступінь захищеності прав власності;

• рівень корпоративного управління;

• частка акціонерного капіталу в пасивах підприємств;

• капіталізація фондового ринку;

• привабливість інвестиційних стимулів;

• рівень активів міжнародних інституціональних інвесторів у банківському секторі;

• створення позитивного іміджу країни за кордоном;

• ефективність системи закордонної підтримки національних експортерів;

• регуляторні вимоги до товарів і послуг.