Освіта, особливо вища, є вирішальним фактором інтелектуального прориву, оскільки глобальна економіка, до якої інтенсивно інтегрується Україна, вимагає якісно нового рівня освіти та постійного оновлення знань і навичок впродовж усього життя. Передова система освіти робить можливим прорив практично у всіх сферах життя суспільства.

 

Тому саме система освіти стане ключовим напрямком інвестицій у здійсненні інтелектуального прориву в Україні.

 

Країнами й регіонами, які могли би бути певним взірцем для України і які досягли, за оцінками ОЕСР (PISA 2003), найвищих результатів у системі освіти, є Фінляндія, Гонконг, Китай, Сінгапур, Японія та Південна Корея.

 

Фінляндії, наприклад, притаманна унікальна риса – рівномірність поширення високоякісної освіти як серед навчальних закладів, так і в різних регіонах країни. Тут реалізоване воістину «комуністичне» гасло: найважливіша функція держави – дати своїм громадянам, незалежно від їхнього рівня доходів і місця проживання, якісну та доступну освіту.

 

В Україні впродовж 1991-2007 років у цій найважливішій сфері суттєво посилилися негативні тенденції:

 

• скорочення фізичного обсягу випуску послуг освіти (76% до рівня 1991 р.);

• скорочення кількості дошкільних закладів; 3) значне зменшення підготовки профтех закладами кваліфікованих кадрів;

• зниження доступності якісної середньої освіти для сільського населення (складає 34% усіх учнів);

• зниження економічної доступності вищої освіти;

• падіння інтересу до природничих та математичних наук;

• втрата державою впливу на процес підготовки кадрів у вузах.

 

Високий рівень кваліфікації української робочої сили поступово перетворюється на міф. За твердженням спеціалістів, серед зайнятих зростає питома вага некваліфікованих працівників, оскільки для висококваліфікованих просто не створюються робочі місця. Хоча обсяги підготовки фахівців із вищою освітою зросли на 60%, питома вага фахівців із вищою освітою серед молоді зменшується – через відсутність робочих місць відбувається колосальний відплив мізків.

 

Бізнес не отримує потрібних кадрів, оскільки освіта «розвивається само по собі», а не відповідно до вимог глобального ринку. Структура освітньої системи деформована: завелика пропозиція економістів, занизька – інженерів. Зруйнована система професійно-технічної освіти, хоча саме зараз бізнес потребує зокрема кваліфікованих робітників.

 

За оцінками українських бізнесменів, доступність кваліфікованих працівників на українському ринку становить 3,74 бали за 10-бальною шкалою. Для порівняння: Німеччина – 6,85, Угорщина – 6,12, Росія – 6,04, південна Корея – 5,12 тощо. За тим самим опитуванням, передача знань між бізнесом та навчальними закладами є дуже слабкою (3,4 бали за 10-бальною шкалою).

 

Створення економіки знань ставить перед освітою нові вимоги, зокрема, 1) необхідність надавати якісно новий рівень знань інноваторам (бізнесменам та менеджерам), розробникам знаннємістких товарів і послуг (вченим, винахідникам, інженерам) та споживачам, 2) не менш ніж 50-60% населення у працездатному віці повинні мати вищу освіту, 3) висока адекватність усіх трьох видів освіти – початкової, середньої і вищої.

 

Якісна й доступна для всіх освіта включає такі стратегічні цілі, як:

 

• підвищення рівня доступності для населення якісної початкової, середньої й вищої освіти, забезпечення доступності всіх видів освіти для дітей-сиріт і дітей-інвалідів;

• розробка нових освітніх програм, підвищення їх якості, розробка форм і методів навчання, орієнтованих на запити практики та вимог бізнесу за рахунок поліпшення і розширення зв’язків вищої школи з реальним сектором економіки;

• охоплення населення системою безперервної освіти;

• підвищення рівня професійної освіти молоді;

• підвищення освітнього рівня в структурі зайнятості;

• реформа вузівських структур і системи керівництва ними;

• розвиток інфраструктури освіти, орієнтація освіти на виклики сучасного суспільства;

• забезпечення усіх вищих навчальних закладів та науково-дослідних інститутів надійним швидкісним підключенням до Інтернету для максимального сприяння їх діяльності у виробництві інформації та знань, наданні освітніх послуг та професійній підготовці та перепідготовці кадрів, а також створення технічних передумов для ефективних партнерських мережних відносин;

• стимулювання ініціатив у галузі електронної видавничої діяльності, яка повинна через привабливу цінову політику та безпрецедентні можливості широкого доступу максимально поширювати наукову інформацію у країні та світі.

 

Визначені потребами інформаційного суспільства принципи трансформування освітньої сфери та її сучасний стан дозволяють сформулювати напрями ефективного трансформування освіти, серед яких основними мають бути:

 

• розроблення та впровадження програм практичної перепідготовки кадрів з питань використання ІКТ у своїй професійній діяльності та відповідної сертифікації державних службовців, всього управлінського та педагогічного персоналу освітньої галузі і забезпечення на цій основі масового підвищення рівня комп’ютерної грамотності всього населення;

• створення нових інформаційних технологій навчання, підвищення якості, доступності та ефективності освіти в інформаційному суспільстві неможливе без створення та впровадження в навчальний процес нових інформаційних технологій навчання. Вони передбачають широке використання у процесі вивчення навчальних дисциплін інтерактивних дистанційних педагогічних програмних засобів, експертно-навчальних систем та інших засобів;

• забезпечення пріоритетності підготовки ІТ-спеціалістів через широке залучення до навчального процесу провідних фахівців ІТ-компаній, ранню спеціалізацію студентів за напрямами ІКТ та обов'язкову їхню участь у виробничій і науково-дослідницькій діяльності цих компаній з подальшим працевлаштуванням у них;

• створення та розгортання системи дистанційного навчання і забезпечення на її основі ефективного впровадження та використання ІКТ на усіх освітніх рівнях усіх форм навчання;

• створення і розвиток єдиного національного науково-освітнього простору, який базуватиметься на об'єднанні різних багатоцільових інформаційно-комунікаційних систем національного рівня у цій сфері, зокрема, загальнодержавної автоматизованої системи управління освітньою сферою, національного науково-освітнього порталу, системи дистанційного навчання, національної комунікаційної освітньо-наукової мережі, у системі центрів незалежного тестування, розподілених інформаційних електронних ресурсах тощо;

• розгортання системи безперервної відкритої освіти на основі існуючої освітньої системи і забезпечення через це переходу суспільства від навчання на все життя до навчання через все життя, інтеграція України в європейський і світовий науково-освітній простір.

 

Перераховані вище напрями мають лягти в основу комплексної державної програми трансформування освітньої сфери (далі за текстом Програма) та конкретних цільових проектів, які можуть бути реалізовані через:

 

• удосконалення нормативно-правової бази щодо використання ІКТ в освітній сфері і його гармонізацію для виконання Програми за всіма напрямами (проектами);

• реорганізацію підрозділів, центрів та інститутів МОН, які повинні забезпечувати впровадження ІКТ в освітню сферу;

• визначення механізму багатоканального фінансування кожного з проектів із залученням коштів державного, громадського, підприємницького секторів українського суспільства та міжнародних організацій;

• координацію участі трьох секторів суспільства і міжнародних організацій у виконанні окремих проектів і Програми в цілому;

• узгодження організаційно-управлінських рішень щодо виконання Програми за окремими напрямами (проектами);

• використання єдиної інфраструктури для реалізації різних проектів Програми (комунікаційної мережі освіти і науки, мережі комп’ютеризованих центрів, підключених до комунікаційної мережі, освітньо-наукового веб-порталу);

• розроблення комплексних рішень щодо методичного, програмного, апаратного, комунікаційного і кадрового забезпечення кожного напряму (проекту) як складової всієї Програми, які ґрунтуватимуться на уніфікованих підходах і загально визнаних у світовій практиці стандартах;

• проведення постійного моніторингу ефективності впровадження ІКТ в освітню сферу і використання результатів цього моніторингу для коригування стратегічних і тактичних завдань її трансформування;

• розвиток наукового напряму на стику психолого-педагогічних і технічних наук у сфері ІКТ, який забезпечуватиме ефективний взаємовплив ІКТ на освітню сферу та, відповідно, освіти на розвиток ІКТ;

• міжнародну інтеграцію і активне використання результатів міжнародного співробітництва;

• проведення комплексних наукових психолого-педагогічних та соціальних досліджень щодо засобів і методів навчання з використанням ІКТ; науково-прикладних досліджень елементів ІКТ, які використовуються в освітній сфері, з точки зору їх уніфікації на базі стандартних рішень;

• підтримку ініціатив навчальних закладів і освітніх установ та їх освітніх проектів, що лежать у руслі вироблених в освітній сфері стратегій;

• популяризацію у суспільстві ідей і шляхів трансформування освітньої системи і використання для цього конференцій, семінарів і круглих столів у традиційній і on-line формах, засобів масової інформації (включаючи Інтернет), публічних виступів перед великими аудиторіями.

 

Проведення трансформування освіти на основі повномасштабного впровадження у неї ІКТ та технологій дистанційного навчання дасть змогу:

 

• підвищити якість освіти на всіх освітніх рівнях майже за всіма напрямами підготовки у всіх сферах діяльності і, як наслідок, суттєво підвищити темпи розвитку економіки, політики і соціальної сфери країни;

• підвищити конкурентоспроможність на глобальному ринку освітніх послуг як всієї системи освіти, так і окремих навчальних закладів;

• забезпечити через залучення до дистанційного навчання психологічну підтримку та підвищити соціальну адаптацію і конкурентоспроможність проблемних груп населення – громадян з особливими потребами, безробітних, пенсіонерів, військовослужбовців строкової служби, осіб, які перебувають у пенітенціарних закладах тощо;

• забезпечити широкий доступ населення до освітніх ресурсів і створити умови для безперервного навчання впродовж усього життя;

• забезпечити конкурентоспроможність українських громадян на ринку праці України та інших країн;

• надати можливість будь-якій людині відчувати себе комфортно в умовах постійних швидких змін у всіх сферах життя.

 

З огляду на демографічну кризу в Європі і активну імміграційну політику щодо залучення кваліфікованих кадрів та робочої сили, можна очікувати, що крім 3-7 млн. Українців, що вже працюють за кордоном, ще 1-2 млн. можуть емігрувати у найближчі роки. Таким чином, Україна ризикує понести величезні фінансові втрати (за оцінками, від 300 до 600 млрд. Євро).

 

Тому інтелектуальний прорив у контексті освіти має супроводжуватись нейтралізацією негативного міграційного впливу, зокрема, через встановлення на законодавчому рівні вікових, освітніх та фахових вимог до переселенців в Україну, помітний приріст внутрішнього попиту на висококваліфіковану робочу силу, що зменшить її відтік за кордон…

 

Основними суб’єктами бюджетного планування, законодавчої діяльності та виконавцями даної сфери є:

 

• Міністерство освіти і науки України;

• Вища атестаційна комісія;

• Міністерство фінансів України;

• Міністерство економіки України;

• Міністерство культури і туризму України;

• Міністерство у справах сім'ї, молоді та спорту;

• Вища атестаційна комісія;

• Національний інститут стратегічних досліджень;

• Державний департамент інтелектуальної власності.

 

Діти дошкільного віку мають бути охоплені різними формами дошкільної освіти. Дошкільна освіта має забезпечувати кожній дитині, що йде до школи, початок вивчення української та рідної (якщо українська не є такою) мови, знайомство з українськими традиціями й народною творчістю.

 

Для забезпечення рівного доступу до якісної середньої освіти потрібні такі кроки як:

 

• гарантування освітянам заробітної платні, не нижчої від середньої по промисловості;

• підвищення якості освіти та підготовку кваліфікованих кадрів для освітніх закладів;

• цільова підтримка сільських шкіл, реалізація у повному обсязі програм «Вчитель», «Шкільний автобус»;

• оптимізація мережі шкільних закладів;

• різка активізація процесу комплектації шкіл комп’ютерною технікою та підключення до мережі Інтернет;

• осучаснення навчальних програм та їх українознавчого наповнення;

• оновлення навчально-методичного забезпечення навчальнихзакладів;

• вдосконалення об’єктивної системи оцінювання знань школярів за допомогою незалежних центрів тестування.

 

Для реформування системи закладів вищої освіти необхідними є:

 

• формування державного замовлення відповідно до потреб ринку праці та забезпечення його фінансування з бюджету;

• забезпечення такої структури фахівців, яка необхідна для ринку праці (унеможливлення надміру фахівців одного напряму та дефіциту фахівців іншого напряму);

• налагодження безпосереднього зв’язку між навчальними закладами та роботодавцями (бізнесом) для забезпечення потреб останнього у кваліфікованих кадрах, а випускників – у робочих місцях;

• надання права автономії вищим навчальним закладам та демократизація їхнього внутрішнього життя, у т.ч. шляхом підвищення ролі наукових рад, обмеження часу перебування ректорів на посадах двома термінами поспіль, посилення ролі студентського самоврядування;

• адаптація української вищої школи до європейських стандартів (Болонський процес) зі збереженням кращих набутків національної освіти, забезпечення сумісності навчальних курсів у різних вузах як у межах України, так і з іншими країнами Європи;

• створення умов для міжнародного обміну студентами та викладачами на взаємній основі;

• посилення державного та незалежного контролю за якістю освітнього процесу, позбавлення ліцензій тих ВНЗ, де цей процес не відповідає встановленим стандартам;

• забезпечення пріоритетного права на отримання вищої освіти за бюджетні кошти обдарованим дітям із малозабезпечених родин;

• підвищення стипендії до рівня прожиткового мінімуму;

• звільнення від податку доходів студентів денної форми навчання, які отримують першу освіту і працюють одночасно з навчанням;

• спрощення умов та процедури отримання державного кредиту на навчання;

• поступовий перехід до навчання у вищих навчальних закладах державної форми власності; лише за державний рахунок.

 

Окремим напрямком освітньої та інформаційної політики держави має стати подолання вузькорегіональних підходів до загальнодержавних проблем, формування і поширення на всій території країни єдиної системи оцінок і бачень стратегічних напрямків розвитку держави та суспільства. Важливим завданням є, зокрема, уніфікація підручників з усіх дисциплін та програм їх викладання в усіх освітніх закладах.

 

Приблизний склад початкових цільових показників, що віддзеркалюють рівень досягнення названих цілей у сфері освіти:

 

• бюджетні витрати на освіту одного учня;

• рівень державних витрат на освіту (% у ВВП);

• охоплення дітей програмами дошкільного навчання й загальноосвітніми програмами, а також програмами додаткової освіти;

• ступінь комп'ютеризації усіх, хто навчається в освітній школі (на 100 учнів);

• рівень доступності до мережі Інтертнет в освітніх закладах;

• частина програм ІКТ серед програм початкової й середньої освіти;

• питома вага обдарованих дітей у віці 7-14 років, яким надали підтримку;

• кількість неповнолітніх засуджених, які отримали освіту;

• обсяги виданої дитячої літератури (річний наклад);

• частина дітей, які відвідують середню школу у віці від 7 до 15 років;

• питома вага дітей у віці 5-18 років, що навчаються за програмою додаткової освіти;

• грамотність (відсоток неписьменних у віці вище 15 років від загальної кількості населення);

• середньомісячна заробітна плата вчителів загальноосвітніх закладів і викладачів вищих навчальних закладів (у % до заробітної плати в економіці в цілому);

• результати міжнародних перевірок якості освіти (PІSA, TІMSS);

• забезпеченість населення атестаційно-діагностичними центрами;

• частина студентів, що скористалися освітнім кредитом, у загальній кількості від тих, хто навчається;

• частина студентів, зарахованих до державних та приватних вищих навчальних закладів на навчання за рахунок бюджетних коштів;

• питома вага громадян України до 30 років, які беруть участь у міжнародних обмінах;

• частина випускників освітніх закладів для дітей-сиріт, які продовжили навчання;

• питома вага дітей 5-18 років з обмеженими можливостями, які отримують освіту;

• частина студентів-інвалідів у державних і приватних закладах професійної освіти в загальній кількості студентів;

• кількість центрів психолого-педагогічної реабілітації й корекції для неповнолітніх;

• відсоток викладачів, які підвищили кваліфікацію й пройшли перепідготовку цього року, у загальній їхній кількості;

• питома вага зайнятого населення, яке пройшло підвищення кваліфікації й перепідготовку;

• частина державних і приватних вищих навчальних закладів, що запровадили систему управління якістю вищої професійної освіти з урахуванням світового досвіду;

• структура випускників закладів вищої професійної освіти за рівнем отриманих дипломів;

• ступінь впровадження професійних освітніх стандартів нового покоління у початкову, середню і вищу професійну освіту, розроблених за участю громадських об'єднань роботодавців;

• обсяги виданих книг освітнього, наукового й культурного значення (загальний наклад на 1000 чол. населення на рік);

• охоплення молоді програмами професійної освіти у віці 15-34 років;

• частка населення у віці 25-34 років з освітою не нижче середньої професійної (не нижче вищої);

• охоплення молоді (населення у віці 15-34 років) програмами професійної освіти;

• частка фахівців у сфері ІКТ (інформаційно-комунікаційних технологій) у загальному обсязі фахівців, що випускаються;

• грамотність (% неписьменних у віці вище 15 років від загальної кількості населення);

• ступінь введення професійних освітніх стандартів у вищій і середній освіті;

• структура зайнятих в економіці з вищою (середньою, початковою) професійною освітою;

• відповідність середньої та вищої освіти потребам конкурентноздатної економіки (оцінка);

• питома вага ВНЗ, що впровадили систему керування якістю профосвіти;

• питома вага атестованих програм профтехосвіти;

• частка зайнятого населення, що пройшло підвищення кваліфікації й перепідготовку;

• рівень державних витрат на освіту (% від ВВП);

• бюджетні витрати на вищу професійну освіту, розраховуючи на 1 студента;

• рівень позабюджетного фінансування витрат на професійну освіту;

• завантаженість учителів початкової й середньої школи (кількість учнів/кількість учителів);

• оцінка якості освіти;

• ступінь економічної грамотності населення;

• достатність мовленнєвих навичок (чи відповідають потребам бізнесу);

• достатність фінансової освіти;

• рівень навичок населення у роботі з інформаційними технологіями.