Розвиток інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) є одним з найважливіших факторів економічного зростання в інформаційному суспільстві. Тому характеристики стану та динаміки цієї сфери виступають сьогодні у якості центральних індикаторів конкурентоспроможності та розвитку країни.

 

Україна володіє унікальним кадровим ресурсом для розвитку інформаційної сфери. Щорічно в Україні вищі навчальні заклади випускають 50 тисяч ІТ-спеціалістів (включаючи математиків).

 

Україна посідає четверту позицію у світі після США (194 тис.), Індії (145 тис.) та Росії (68 тис.) за кількістю сертифікованих програмістів (дані Міжнародного агентства Brain Bench). В України є всі належні передумови для того, щоб пропонувати інтелектуальні послуги на світових ринках.

 

Переваги нових інформаційних технологій обумовили існуючий економічний та технологічний розрив між багатими і бідними країнами, але ці переваги можуть і повинні бути задіяними для ліквідації даного розриву в Україні.

 

Інформаційна природа сучасної цивілізації обумовлює необхідність широкої інтеграції України у світові процеси створення та використання інформаційних технологій, які повинні стати потужним інструментом перетворення країни на високотехнологічну, конкурентоспроможну державу.

 

Інформаційні технології створюють переваги майже на всіх теренах життєдіяльності, дають нові можливості запобігання катастроф тощо, вони сприяють стабілізації структур виробництва та споживання, полегшують доступ на зовнішні ринки на рівноправних засадах, розвивають інформаційний потенціал національної мови та культури.

 

Україна може ефективно скористатися передовим світовим досвідом, зокрема країн Європейського Союзу, де інтеграційні процеси забезпечуються виконанням програм “е-Європа” та для країн-кандидатів - "План дій", "е-Європа+", які стали базовими для реалізації стратегічних цілей “Лісабонської стратегії” (2000) - зробити Європу до 2010 року найбільш конкурентною і динамічною економікою у світі, яка забезпечить стале економічне зростання, створення більшого числа привабливих робочих місць та соціальну злагоду.

 

Потужним фактором розвитку для України повинна стати активна участь усіх гілок влади, бізнесу та громадських організацій у реалізації рішень двох етапної Всесвітньої зустрічі на вищому рівні з питань інформаційного суспільства (Женева, 2003 р. – Туніс, 2005 р.) та виконання прийнятих на першому етапі в Женеві документів: „Декларації принципів” та „Плану дій” щодо побудови інформаційного суспільства як глобального завдання розвитку світової спільноти у новому тисячолітті.

 

На даному етапі існують наступні бар’єри на шляху розвитку інформаційного суспільства в Україні:

 

• Недостатня законодавча та інституційна база для підтримки вітчизняної ІКТ галузі з боку держави, залишаються високими ризики інноваційної діяльності у сфері створення та використання інформаційних технологій.

• Несприятливий інвестиційний клімат для міжнародного трансферу та адаптації в Україні передових інформаційних технологій.

• Низький рівень оплати праці у країні, що значно звужує внутрішній ринок ІКТ бізнесу у порівнянні з більшістю країн – аналогів та конкурентів.

• Вирішення проблематики розвитку інформаційного суспільства здійснюється переважно із позицій відомчих інтересів і, фактично, не стало пріоритетним фокусом державної політики в Україні.

• Недостатня загальнодержавна координація щодо створення елементів інформаційної інфраструктури.

• Штучно підтримується низький рівень інформаційної взаємодії у системі державного управління через виділення недостатнього обсягу фінансування завдань Національної програми інформатизації, що, фактично, гальмує чи знижує ефективність процесу впровадження ІКТ у структурах державної влади.

• Уповільненість впровадження сучасних ІКТ в економіку, зокрема у виробництво технологій електронного бізнесу, електронних бірж та аукціонів, електронних депозитаріїв тощо.

• Інертність державної політики, спрямованої на підтримку динамічного та всеохоплюючого розвитку українського сегменту Інтернет, що гальмує процес широкого використання його можливостей населенням, бізнесом та урядовими структурами країни.

• Відсутня системна комплексна політика щодо здійснення протекціоністських заходів на рівні держави для підтримки галузі виробництва засобів інформатизації та програмних засобів, впровадження ІКТ в усі сфери, що могло б суттєво підвищити експортний потенціал країни.

• Залишається неефективною та остаточно невизначеною політика регіональної інформатизації.

• Вкрай повільне впровадження нових методів навчання, заснованих на використанні ІКТ.

• Низький рівень та динамізм процесів сучасної інформатизації бібліотек.

 

Ми ставимо перед собою наступні стратегічні лінії щодо розвитку інформаційного суспільства в Україні:

 

• Створення економічної мотивації та інституційного середовища для широкомасштабного та ефективного розвитку ІКТ та інформаційного суспільства.

• Створення нового культурного середовища, яке є максимально адекватним для реалізації політики розвитку інформаційного суспільства.

• Створення системи електронного урядування забезпечить підвищення якості, ефективності та прозорості управлінських процесів у державі, а також сприятиме налагодженню взаємодії державних органів із громадянами, приватним сектором та між собою.

• Розбудова телекомунікаційної інфраструктури. Створення сучасної технологічної бази національної інформаційної інфраструктури, конкурентної та інноваційної інформаційної галузі, яка забезпечуватиме швидке розповсюдження ефективної та конкурентоспроможної інформації та надаватиме широкі комунікаційні можливості для усіх осередків суспільства.

• Створення нормативно-правових та інституційних передумов розвитку галузі інформаційного суспільства є фундаментальним завданням, оскільки саме з моменту досягнення позитивних результатів у цьому напрямку розпочнеться консолідований розвиток усіх складових процесів інформаційного суспільства.

• Гармонізація інформаційного законодавства України з нормами ЄС. Сьогодні процеси євроінтеграції відбуваються через реалізацію програми “е-Європа” та “Плану дій “е-Європа+”, які стали базовими для реалізації стратегічних цілей “Лісабонської стратегії” (2000). Гармонізація інформаційного законодавства України з нормами ЄС є необхідною умовою розбудови інформаційного суспільства в Україні.

 

Створення економічної мотивації та інституційного середовища для широкомасштабного та ефективного розвитку ІКТ та інформаційного суспільства. Принципова економічна стратегія полягає у тому, щоб насамперед не розглядати ІКТ суто як предмет державної політики, а перетворити ІКТ на предмет безпосереднього інтересу споживачів, виробників та інвесторів шляхом:

 

• безпосереднього здійснення заходів національного та регіонального рівня, які сприятимуть підвищенню пропозиції товарів і послуг сфери ІКТ, поліпшенню якісних характеристик вітчизняного науково-технологічного потенціалу, інтенсифікації процесу опанування науковими знаннями та новими технологіями, всебічному розвитку людського капіталу;

• заохочення попиту суб’єктів національної економіки на продукти ІКТ, технології, знання, створення сприятливих умов для впровадження інновацій у виробничу діяльність та побут населення;

• заохочення здійснення суб’єктами національної економіки інвестицій інноваційного спрямування з метою збільшення пропозиції інноваційних продуктів, технологій та знань (інвестиції безпосередньо у сферу ІКТ та у впровадження елементів ІКТ до традиційних галузей економіки і сфер життя);

• створення умов для реалізації вітчизняними підприємствами наступальної стратегії на зовнішніх ринках, підтримки конструктивної конкуренції на внутрішньому ринку, яка заохочуватиме підприємства до інноваційної діяльності;

• диверсифікації організаційних форм функціонування національної економіки, забезпечення співпраці малих, середніх та великих підприємств у сфері розробки, впровадження, виробництва та реалізації продукції ІКТ, розвитку науково-виробничої кооперації, промислово-фінансової інтеграції, венчурного бізнесу, в тому числі – на міжнародному рівні;

 

Необхідним є створення нового культурного середовища, яке є максимально адекватним для реалізації політики розвитку інформаційного суспільства. Необхідними кроками є:

 

• забезпечення умов щодо використання колективних пунктів доступу (інформаційно-консультаційних центрів) до сучасних ІКТ та освітніх ресурсів широким верствам населення та усім зацікавленим особам;

• використання громадських пунктів доступу для розвитку сучасних форм взаємостосунків: між громадянами (C2C “citizen to citizen”), підприємствами (B2B “business-to-business”), органами державної влади (G2G “government-to-government”), а особливо перехресних стосунків – С2G “citizen to government”, C2B “citizen to business” та інші – що актуально для становлення громадянського суспільства в Україні;

• створення експертних мереж для розробки спеціалізованих проектів (державних замовлень), сприяючи таким чином здійсненню реформ у різних сферах життєдіяльності сучасного суспільства (електронна освіта, електронна медицина, електронна комерція тощо) на основі консолідації ресурсів представників усіх суспільних секторів, а також їх рівноправності;

• створення мереж партнерських громадських організацій як у середовищі «третього сектору», так і у співпраці місцевої влади і бізнесу. Можливості ІКТ сприятимуть налагодженню ефективної комунікації та координації зусиль громадських асоціацій та об’єднань, що посилить їх інституційну та професійну спроможність, а також зробить дієвим механізм впливу на прийняття владних рішень.

 

Створення системи електронного урядування спрямовано на максимальне використання переваг запровадження системи електронного урядування як важливого фактору здійснення народовладдя у державі. Підвищення рівня взаємної довіри громадян, держави та бізнесу, якості та прозорості державних послуг повинно формуватись на наступних принципах:

 

• Надання послуг у будь-який момент часу (електронний уряд працює 24 години на добу, 7 днів на тиждень, 365 днів на рік).

• Максимальна простота і прозорість (електронний уряд має обслуговувати звичайних громадян, а не лише фахівців).

• Єдині технічні стандарти і взаємна сумісність (електронні додатки повинні відповідати принципам загальної архітектури систем ідентифікації, безпеки, дизайну).

• Забезпечення конфіденційності і дотримання правил інформаційної безпеки.

• Беззастережна орієнтація на думку громадян при реалізації нововведень.

 

Система електронного урядування в Україні повинна бути орієнтована на:

 

• Надання урядових послуг без обмежень; шляхом створення національної та регіональних мереж громадських пунктів доступу до ІКТ ресурсів.

• Максимально ефективне управління процесами у державі; шляхом автоматизації відносин між державними установами на різних рівнях, звільнення державних службовців від рутинної роботи, економії бюджетних коштів, вироблення прозорої системи звітності.

• Бюрократизацію взаємовідносин з державними органами та зменшення рівня корумпованості; шляхом поступового переведення критичної кількості відносин між громадянами, підприємствами та державними органами в електронний формат. Нові схеми взаємовідносин (уряд-бізнес) та (уряд-громадяни) з використанням ІКТ є максимально прозорими та економними.

• Підвищення якості надання державних послуг; шляхом створення “електронних альтернатив” проведення операцій з громадянами та підприємствами: реєстрація, ліцензування, сертифікація, накладення штрафних санкцій, оподаткування, проведення виборів, оплата платежів.

• Підвищення ефективності документообігу та комерційних операцій; шляхом використання системи електронного документообігу та електронного цифрового підпису на основі чинного законодавства.

• Підвищення рівня інвестування у державні проекти; шляхом залучення інвестицій приватного сектору на основі проведення відкритих тендерів.

• Підвищення рівня взаємодії з громадським сектором; шляхом залучення з боку держави громадських організацій до надання електронних послуг громадянам та організаціям.

• Прискорення адміністративної реформи; шляхом всебічного використання можливостей електронного уряду у діяльності органів державної влади.

• Підвищення конкурентоспроможності держави на міжнародному рівні; шляхом інтерактивної взаємодії України з електронними урядами іноземних держав.

 

Розбудова телекомунікаційної інфраструктури.

 

1. Розгортання широкосмугових технологій. Інтелектуальній економіці потрібна потужна інформаційна інфраструктура, побудована на розгортанні сучасних широкосмугових технологій в різноманітних мережах абонентського доступу. Вони будуть забезпечувати компанії, державні органи і приватних громадян цілодобовими швидкісними засобами підключення до Інтернету, які не здатні надавати звичайні АТС.

2. Створення та розвиток єдиної інтегрованої інформаційно-аналітичної системи органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Завдяки цьому, з одного боку, буде підвищено рівень державного управління та оперативної взаємодії органів державної влади між собою та з органами місцевого самоврядування, а з іншого – зроблено крок до демократизації діяльності органів державної влади за рахунок забезпечення реалізації прав громадян на доступ до інформації і забезпечення надання ефективних і зручних у використанні послуг громадянам та фірмам, організації інтерактивного зв’язку з відповідними органами.

3. Забезпечення доступу до Інтернету як універсальної послуги. Результатом виконання цього завдання є надання громадянам, підприємствам та органам державної влади можливості використання сучасних телекомунікаційних мереж та послуг, що з ними пов’язані.

4. Створення захищених мереж. Поява широких можливостей підключення до Інтернету через різноманітний спектр загальнодоступних і потужних засобів мобільного зв'язку приносить не лише величезні переваги, але й нові ризики. Більш гнучке й швидке реагування на потреби людей вимагає дедалі складніших взаємопов'язаних між собою інформаційних систем і програмного забезпечення, тим самим збільшуючи число їхніх слабких сторін, які можуть стати об'єктом атаки, тому головним завданням цього розділу є сприяння формуванню довіри у пересічного користувача Інтернет-технологіями щодо їх надійності та безпеки обміну даними, а також запобігання втраті, перекрученню та несанкціонованому доступу до цих даних.

5. Стандарти і єдина архітектура. Компанії та урядові відомства мають у своєму середовищі безліч систем із несумісними структурами даних, які необхідно привести у взаємну відповідність, якщо їхні власники хочуть обмінюватися інформацією і користуватися перевагами інтелектуальної економіки. Тому вимога щодо взаємозв’язку мереж і відкритих стандартів є однією з підвалин інформаційної інфраструктури. Основна технологічна складність реалізації проекту полягає не в застосуванні конкретних технологій, а в організації процесу прийняття відповідних стандартів і узгодження інформаційних технологій різних органів та компаній.

 

Створення нормативно-правових та інституційних передумов.

 

Стратегія розвитку та вдосконалення законодавчої бази у сфері ІКТ повинна забезпечити розвиток інформаційного суспільства в Україні шляхом вирішення наступних питань:

 

• Необхідно чітко на законодавчому рівні врегулювати порядок здійснення права на доступ до публічної інформації (інформації, що знаходиться у розпорядженні органів влади та органів місцевого самоврядування).

• Необхідно прийняти комплекс законодавчих актів у сфері інформаційної безпеки.

• Необхідно на законодавчому рівні врегулювати відносини у сфері здійснення електронної комерції шляхом прийняття спеціального Закону “Про електронну комерцію”. Сюди можна віднести порядок укладення договорів в електронно-цифровій формі.

• Необхідно розробити правові механізми реалізації законодавства про електронний документообіг та електронний цифровий підпис у різних сферах діяльності у відповідних підзаконних нормативно-правових актах.

• Необхідно розробити правові механізми здійснення електронного урядування.

• Необхідно внести законодавчі зміни до чинного законодавства України щодо захисту авторських прав, здійснення права інтелектуальної власності у мережі.

• Необхідно поширити правове регулювання на відносини, які виникають в інформаційній сфері, зокрема щодо захисту прав споживачів, захисту доменних імен, здійснення реклами, реєстрації торгових марок тощо.

 

Гармонізація інформаційного законодавства України з нормами ЄС повинна здійснюватися у таких напрямках:

 

• Узгодження та реалізація законодавства України про електронний цифровий підпис та електронний документообіг відповідно до Директиви 99/93/ЄС Європейського парламенту та Ради ЄС від 13 грудня 1999 року про електронний підпис. В Україні на основі модельного європейського закону про електронний підпис прийнято два закони - "Про електронні документи та електронний документообіг" і "Про електронний цифровий підпис". Вони не ідентичні європейським модельним законам.

• Прийняття законодавства про здійснення електронної торгівлі з врахуванням положень модельного європейського закону про електронну комерцію, що рекомендується для прийняття всім країнам, які мають намір інтегруватися в європейський електронний простір. При цьому слід враховувати й інші акти європейського законодавства.

• Прийняття законодавства у сфері інформаційної безпеки (про захист персональних даних) з врахуванням норм Рекомендації № R (99) 5 Комітету Міністрів державам-членам Ради Європи щодо захисту недоторканості приватного життя в Інтернеті, якою затверджено Керівні принципи захисту особи стосовно збору і обробки персональних даних на інформаційних магістралях від 23 лютого 1999 року, інших рекомендацій Комітету Міністрів та директив Європейського Союзу.

• Узгодження з європейським законодавством потребує правове регулювання діяльності у сфері інформатизації, запровадження та функціонування електронного урядування, щодо захисту авторських прав, здійснення права інтелектуальної власності у мережі, захисту прав споживачів, захисту доменних імен, здійснення реклами, реєстрації торгових марок, встановлення відповідальності за незаконне використання ІКТ.

 

Основними суб’єктами бюджетного планування, законодавчої діяльності та виконавцями даної сфери є:

 

• Міністерство транспорту та зв’язку;

• Національна комісія з питань регулювання зв’язку України;

• Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України;

• Державний департамент з питань зв’язку та інформації.

 

Приблизний склад початкових цільових показників, що відображають рівень досягнення цілей у розбудові технологічної та інформаційної інфраструктури:

 

• охоплення населення мобільним зв'язком;

• вартість послуг мобільного зв'язку;

• відповідність якості голосового зв'язку й передачі даних потребам бізнесу;

• кількість використовуваних комп'ютерів й інтенсивність їхнього проникнення (частка від всесвітнього показника; кількість на 1000 населення);

• кількість Інтернет-користувачів (на 1000 населення);

• вартість послуг доступу до Інтернету;

• кількість користувачів послуги "бродбенд" (високошвидкісного Інтернету на 1000 населення);

• вартість послуги "бродбенд";

• рівень "кібер-безпеки" (адекватність зусиль із боку уряду й корпорацій).