Розрив між бідними й багатими в України досяг гігантських масштабів.

 

Подолання бідності є невідкладним і негайним завданням держави та суспільства. Бідність завдає руйнівної шкоди здоров’ю нації, її свідомості, створює загрозу національній безпеці.

 

Подолання бідності може бути швидко досягнуто засобами бюджетної та податкової політики, діяльністю державних органів соціального захисту населення та благодійних організацій.

 

Основними суб’єктами боротьби з бідністю повинні стати:

 

• Всі вищі органи державної влади;

• Міністерство праці і соціальної політики;

• Міністерство у справах сім’ї, молоді і спорту;

• Пенсійний фонд;

• Міністерство охорони здоров'я України;

• Міністерство освіти і науки України;

• Міністерство фінансів України;

• Міністерство економіки України.

 

Політика подолання бідності та росту добробуту населення країни ґрунтується на комплексі правових та економічних заходів, в результаті яких у короткостроковому періоді існує реальна можливість вирішити цю проблему. Серед таких заходів:

 

• стимулювання економічного зростання через підвищення купівельної спроможності громадян;

• підвищення меж малозабезпеченості та бідності;

• збільшення соціальних статей бюджету;

• підвищення пенсій до рівня 80-90% від середньої заробітної плати;

• розширене фінансування установ соціального захисту дитячих будинків, служб допомоги людям похилого віку та інвалідів;

• забезпечення реальними безоплатними медичними послугами;

• безкоштовна освіта в державних вищих учбових закладах;

• запровадження податку на предмети розкоші;

• запровадження податку на так зване житло «преміум-класу» та маєтки.

 

Для визначення результативності дій влади в напрямку подолання бідності та росту добробуту передбачається використовувати такі показники:

 

• співвідношення меж малозабезпеченості та бідності до середньої заробітної плати;

• рівень забезпечення базових потреб населення, враховуючи житло, якість харчування, якість комунальних послуг;

• рівень медичної допомоги;

• доступність освіти для дітей;

• співвідношення середнього рівня пенсійного забезпечення до середньої заробітної плати;

• рівень та обсяги соціальної допомоги непрацездатним;

• ефективність роботи соціальних установ та служб держави.