Сьогодні уряди тих країн, що всерйоз стурбовані посиленням національної конкурентоспроможності і якості життя населення, роблять виправданий відхід від виключної зацікавленості валовими макроекономічними показниками в бік чітко сформульованої мікроекономічної та структурної політики. Тобто вони опікуються, перш за все, формуванням найбільш сприятливого середовища для підприємництва, особливо у сфері малого та середнього бізнесу, інноваційної діяльності, умов для капіталізації компаній і посилення фінансових інститутів, підвищенням прозорості та якості державного і корпоративного управління, створенням необхідних для бізнесу компетенцій і професійних навичок, посиленням інтелектуального капіталу компаній. Таке зміщення акцентів в українській економічній політиці не тільки актуальне, але й критично необхідне.

 

Цей вектор ТЕП має включати комплекс невідкладних заходів, спрямованих на звуження критичних відставань країни у чотирьох ключових сферах державної політики: підвищення якості влади й ефективності її інститутів та основних інститутів ринку, підтримки стабільного макроекономічного середовища, створення сприятливого для бізнесу та інновацій регуляторного поля, розвитку базової інфраструктури.

 

Без ліквідації критичних відставань неможливо говорити про подальший розвиток країни. Існуюче незадовільне законодавчо-регуляторне середовище та низька якість державних інституцій послідовно звужуватимуть можливості української економіки, забезпечить сталий розвиток й підвищить тим самим рівень конкурентоспроможності країни.

 

За таких несприятливих інституційних умов ніякі ВЕЗи, ТПРи та державна підтримка галузям, що видаються сьогодні конкурентоспроможними, не досягнуть мети – виділені кошти та преференції просто будуть або вкрадені, або використані неефективно і не за призначенням.

 

Другий вектор ТЕП – створення засад сучасної економіки знань. Вона залежить від розвитку таких соціально важливих сфер, як освіта, наука та наукові розробки (НДДКР), підприємництво, венчурне фінансування, технологічна інфраструктура (ІКТ) тощо. Цей напрям потребує великих і довгострокових інвестицій. Але саме він має стати головним пріоритетом в інвестиційній політиці, розподілі державних ресурсів, стимулюванні приватних інвестицій.

 

Третій вектор ТЕП – забезпечення сталого розвитку. Це низка заходів державної політики, що впливають на чинники сталого розвитку суспільства (енергобезпеку, енергозбереження, екологію, ефективність системи охорони здоров’я, якість товарів і послуг, якість життя), а також стимулюють «соціально відповідальну конкурентоспроможність» корпоративного сектору.

 

Світова економічна наука й корпоративна практика підтверджують: соціально та екологічно відповідальний бізнес, по-перше, є більш рентабельним, а по-друге, підсилює конкурентоспроможність відповідних галузей і країни в цілому. В основі цього лежать прості речі. Бізнес мусить добровільно та чесно сплачувати податки; випускати якісну продукцію, що відповідає встановленим державою стандартам; неухильно дотримуватися трудового, екологічного, а також іншого законодавства, наприклад, заборони на монопольну змову та ін. Але не тільки.

 

Корпоративна соціальна відповідальність (КСВ) або соціально відповідальна конкурентоспроможність бізнесу – це не фінансові результати чи наслідки корпоративної діяльності. Імператив сталого розвитку суспільства, як виклик традиційній організаційній культурі бізнесу, спричинив появу методології «Оцінювання корпоративної сталості» (corporate sustainability assessment). У його рамках діяльність компаній оцінюється не тільки за продажами і прибутком, але й за впливом на стан суспільства, соціальне й екологічне середовище.

 

Питання стабільності розвитку й КСВ стали предметом важливої глобальної ініціативи ООН «Глобальний Пакт» (UN Global Compact), оголошеної в Давосі 1999 р. Пакт заохочує бізнес до прийняття таких стратегій, такої поведінки й таких систем звітності та рейтингування, які відповідально враховували б соціальні та екологічні пріоритети й проблеми суспільства.

 

Соціальна відповідальність – у повному обсязі, а не тільки на рівні підвищення зарплат та навчання персоналу – має стати невід’ємною характеристикою українського бізнесу загалом.

 

Четвертий вектор ТЕП – формування соціальної солідарності й соціального капіталу. Конкурентоспроможна (ринкова) економіка неможлива без ефективної та плюралістичної демократії, яка, в свою чергу, потребує соціальної згуртованості населення країни. Без цього, як показує досвід країн-лідерів конкурентоспроможності, неможливий і економічний прорив, здатність країни відповісти на глобальні загрози й виклики.

 

Соціальна згуртованість складається із двох найважливіших параметрів сучасного демократичного суспільства: (1) рівня соціальної «інклюзивності» (від англ. to include – охоплювати, включати) і (2) розвиненості соціального капіталу. Недолік традиційного підходу до економічної політики країн із перехідною економікою полягає у тому, що він не враховує ні важливості першого, ні наявності й впливу другого.

 

Соціально «інклюзивне» суспільство вживає цілеспрямованих заходів для зменшення різного роду соціальних і культурних дискримінацій, звуження небезпечних розривів у майновій диференціації, залучення до соціального життя усіх без винятку категорій людей.

 

Інтерес у світі до соціального капіталу, його вимірювання й методів його нарощування різко зріс – особливо після того, як стало зрозуміло, що реалізація ефективної політики економічного зростання й створення економіки знань вимагає високого ступеня вміння людей і різних їх груп та співтовариств, зокрема політичних партій, співпрацювати задля досягнення спільної стратегічної мети. Соціальний капітал слід розглядати як особливе суспільне надбання, що взаємодіючи з людським капіталом, з іншими факторами економіки, у контексті культурних, політичних, інституційних і регуляторних умов, сприяє сталості та динамізму економічного зростання країни, підвищення якості життя населення.